Сюжет на podrobnosti.ua про роботу волонтерів Б50 у притулку для тварин
Врятувати тварин. Ця мета з початку повномасштабної війни в Україні об’єднала чимало українців. Тисячі котів і собак через бойові дії втратили своїх господарів. Анатолій Журавльов побував у притулку на Київщині, і розкаже про тих, хто потребує нашої з вами допомоги.
Коли чуєш такий гучний хор собачих голосів – може навіть стати страшно. Та насправді так чотирилапі мешканці одного з притулків для тварин – поблизу села Фасова на Київщині – радіють відвідувачам. Адже зазвичай гості приходять сюди зі смачненьким. Ще й готові гратися та прогулюватися з хвостатими!
Їм привозять їжу, їх лікують, допомагають там вольєри – житло, але все одно їм не вистачає людей просто.
Катерина разом із однодумцями регулярно приїжджає сюди вигулювати песиків. Каже – це корисно і для людей, і для тварин.
Катерина Левик, волонтерка:
Необхідна для собак взагалі людина, щоб людина була з собакою. Вони чекають нас просто. Навіть, коли ми приїжджаємо, вони там плачуть. Зазвичай їздять люди, у кого немає тварин, наприклад. Можуть приїхати, вигуляти тварин, деякі – погуляти і зрозуміти чи взагалі вони готові вибрати тварину собі, собаку.
Та собаки – не єдині тварини, що отримали тут прихисток.
Олександр Росієць, керуючий притулком для тварин:
Есть собаки, котики, кони, лисицы, енотовидная собака – всего по чучуть есть.
Ось так у притулку живуть коти. Для них облаштовано дві великі теплі кімнати з усіма зручностями.
Дивлячись на умови, в яких зараз перебувають тварини, важко повірити – що під час наступу рашистів на Київську область тут коїлося справжнє пекло.
Олександр Росієць, керуючий притулком для тварин:
Было порядка 850 собак, 300 котиков. Сейчас порядка 500 – много бегающих, потому что, когда была война, мы их выпускали, кормили так, бо вольеры разрушены. Сюда самолеты попали, грады попали, то есть, приют был разбитый полностью.
Це кадри пекельної ночі 1-го березня. Під час ворожого обстрілу постраждало й житло, де Олександр із дружиною мешкали на території притулку. Дивом ніхто з робітників не постраждав. Їх керівник притулку вивіз у безпечне місце. А сам став рятувати тварин із палаючих вольєрів.
Під час рашистських атак загинуло багато собак і котів. За тваринами, які вижили, Олександр із дружиною продовжили доглядати, попри потужні бої, що тривали на Київщині.
Открываю все вольеры, полностью все. Выхода нет. Бедные мои, родные мои..
Коли росіяни відійшли, почалося відновлення та реконструкція притулку. У цьому стали допомагати небайдужі люди. Роботи тривають і досі. На наших очах волонтери демонтують старі вольєри.
Ці активісти тут працюють уперше. Масштаби робіт – чималі. Та волонтерів цим не налякати!
Анастасія Межибовська, волонтерка:
Наприклад, у Мощуні, де ми здебільшого розбираємо будинки, допомагаємо з завалами. Там не всі будинки пройшли ще огляд. Це – бюрократія, відповідно. А нам робити щось треба, тому що ми звикли, ми вже втягнулися, у нас є певний ритм – це п’ятниця-субота-неділя. Кожні вихідні їздимо, без відпочинку. І ми подумали, що можна розвивати зоонапрямок.
Під гавкіт чотирилапих, який насправді лише підбадьорює, волонтери розбирають конструкцію за конструкцією.
На місці старих вольєрів для собак мають з’явитися нові – комфортніші.
Олександр Росієць, керуючий притулком для тварин:
Будут антисептики стоять, вода под каждый вольер практически, будет все уже потеплее естественно.
Волонтери наголошують – через дії рашистів чимало тварин по всій країні втрачають господарів, домівки, страждають фізично. Притулки для них стають чи не єдиною можливістю вижити. У цьому – також є чимало чотирилапих, врятованих із зони бойових дій.
Павло Кулінський, волонтер:
Фінансування і забезпечення тварин падає. Але, я ж кажу, тут усі люди емпатичні, тому це, наприклад, Настя, я так розумію, знайшла цей притулок, каже – “треба допомогти”. Ще одна Настя каже – “я його знаю, давайте задонатимо, корму купимо, якихось речей”. Буквально зібрались за тиждень – ми тут.
Руслан Габдулов, координатор волонтерської організації:
Оцей шматок роботи – це один шматок. Там далі десь стільки ж обʼєму. Тому я думаю, що нам доведеться ще як мінімум раз сюди приїхати.
Любов до тварин об’єднала десятки, а то й сотні людей, що взялися допомагати цьому притулку. І це лише один із багатьох прикладів, коли небайдужі українці разом беруться долати тяжкі наслідки рашистських атак.