Країна на першому місці: бліц-інтерв’ю з волонтерами Б50 – захисниками України
Сьогодні ми вперше відзначаємо День захисників і захисниць України, а також Покрову Пресвятої Богородиці 1 жовтня, адже минулого року нашій країні нарешті вдалося «відвоювати» свій церковний календар і залишити позаду гібридний, створений в ссср у ХХ ст. За новоюліанським календарем, більш притаманним нашому духу, церковні свята відзначаються на 13 днів раніше.
У День захисників і захисниць героями наших бліц-інтерв’ю стали ті, хто вибрав особливий шлях служіння й самопожертви, хто змінив робочі рукавиці й відра на броню й автомат.
У кожного героя цього матеріалу свій шлях і свої причини стати активними захисниками своєї країни. Звісно, вони не єдині у нашій спільноті й державі, хто дає відпір ворогу. Але через призму позицій цих трьох захисників, які ініціювали свою службу, були мобілізовані у ЗСУ чи тільки готуються стати на захист, ми маємо можливість донести цінні роздуми про оборону цілісності України, взаємопідтримку й патріотизм, а також спільне й відмінне у волонтерстві та військовій службі.
Ми хочемо подякувати й вклонитися усім нашим Захисникам і Захисницям. Спасибі, що ризикуєте своєю безпекою, аби ми могли жити в мирі та безпеці! Зичимо вам міцного здоров’я і скорої Перемоги!
P.S.: З міркувань безпеки окремі факти про наших героїв не можуть бути опубліковані. Поширюючи цей матеріал у соцмережах і на інших платформах, дотримуйтесь базових правил інформаційної безпеки. Зокрема, просимо відмовитися від розголошення тих даних про героїв, які не є частиною цієї публікації. Дякуємо за розуміння!
Марина, бойова медикиня ЗСУ
Вона глибоко поринула у волонтерство ще у 2014 році. Коли після Революції Гідності розпочалася війна, дівчина рвалась захищати державу, але не могла потрапити до війська через юний вік.
– З початку повномасштабного вторгнення весь 2022 рік я провела на деокупованих територіях і в гарячих точках. Займалась евакуацією населення з Бахмуту й прилеглих населених пунктів, допомагала в госпіталі з пораненими військовими, допомагала з ВПО. Займалась розборами завалів на деокупованих територіях і з часом потрапила до Б50. Фізична праця і розуміння, для чого ти це робиш, допомагало мені морально розвантажитись після поїздок на схід. Також під час волонтерства з Б50 я познайомилась з хорошими людьми. Було приємно розуміти, що у нас багато свідомих і чуйних громадян!
Але під кінець 2022 року я чітко вирішила, що час рухатися далі і робити більше. Війна не закінчиться сама собою і не закінчиться так скоро. Можливо, це частково було зумовлено тим, що я на власні очі бачила, що відбувається на сході країни, і пам’ятаю, як Київщина пережила окупацію. Я вступила на службу до лав ЗСУ, але й надалі спілкуюся з багатьма волонтерами, дистанційно координую і долучаюсь до волонтерських ініціатив.
Для мене завжди було і є важливим людське життя. Будинок можна відбудувати, можна розпочати нове життя в новому місці, але повернути людину – ні. Тому я вибрала шлях бойового медика: рятувати життя побратимів, завжди знаходитися поруч і бути надійною опорою в бою.
Спільне у захисті держави й волонтерстві – любов до своєї країни і свого народу. Це – основне, це – національна свідомість. Я вважаю, що сьогодні кожен громадянин країни має бути причетним, не можна лишатись осторонь під час війни. Не варто забувати, що вона триває. Навіть якщо хтось мешкає в безпечних регіонах, де лунає тільки сирена, або тимчасово за кордоном, не пропускайте збори на дрони, на авто та інші важливі потреби армії. Навіть 10 – 20 грн мають значення. Якщо фінансово не можете допомогти, завжди можна допомогти власноруч – бути волонтером. Можна долучитись до волонтерських груп, а саме до Б50. Це дуже важлива робота, адже багато людей втратили житло під час бойових дій, а волонтери не лишають їх у біді і завжди приходять на допомогу.
Хочу подякувати всім, хто стоїть на захисті держави з 2014 року. Завдяки вам ми не стали частиною ГУЛАГу і рабами недодержави, яка протягом довгого часу хоче нас знищити. Але у нас ще багато роботи і, на жаль, дуже важкої. Безмежна вдячність кожному військовослужбовцю України, я дуже пишаюсь бути серед вас.
Павло, військовослужбовець ЗСУ
У військо його привело відчуття справедливості. Йому важко сприймати реальність, де вбивають, ґвалтують і калічать людей, бо можуть. Хлопця мобілізували до лав ЗСУ у проміжках між нашими волонтерськими поїздками у Мощун. Втім, навіть зараз, у свої рідкісні вихідні він повертається допомогти ліквідовувати наслідки ворожого вторгнення й поспілкуватися з друзями-волонтерами.
– Примітивні вирішили, що вони мають право щось робити за межами боліт. Але ментальні недопалки ще й настільки сцикливі, що не пішли повертати Аляску чи рятувати свої болота, які вже фактично під Китаєм і експансія яких продовжується. Ні, вони пішли нападати на країну відверто меншу, з сильно обмеженими (порівняно з мордором) ресурсами. І це після 30 років (не без допомоги наших фарисеїв) намагань розвалити Україну зсередини. Фу, б***ь!!! Для мене це якби я (з моїми параметрами) захотів забрати в першачка цукерку, але сцявся настільки, що за обідом долив йому алкоголь у сік, що він ще слабшим був!!!
У мене такий підхід: якщо я внутрішньо не розумію, чого я, чого тут і чого саме зараз, то починаю дивитись на зовнішні, часто узагальнюючі ознаки. Наприклад, я за своє життя МАЙЖЕ не “чудив” і не “гнав” (порівняно з іншими), то якою логікою мені випала повномасштабна війна із застосуванням усіх типів озброєнь, ще й у ХХІ столітті?! Відповідь очевидна: раз географічно ми співіснуємо з таким утворенням, яке весь час хоче нас знищити, а ми все ще тут і наче в формі, то, мабуть, є в нас той хист (а отже, й задача) стримувати номінально потужніший перегній. І якщо саме в цей період я тут і я здоровий, то, мабуть, це і є моя відповідальність…
Я – не доброволець, але вмотивований. Я – пацифіст, але не тоді, коли переходять усі межі. Я – представник ППО, тому задача №1 – чисте небо. Ну і бути, наскільки це можливо, готовими до більш прикладного захисту держави (це страшно, але так може статись). Найцінніше – мої рідні та близькі, поки в них усе добре і вони хоча б у відносній безпеці, мій тил міцний.
У волонтерстві й захисті багато чого спільного – небайдужість, готовність щось робити, змінювати, персональна відповідальність, це якщо ми говоримо про позитивні сторони. Але, на жаль, є і негативні: примазатись до величного, мейнстрімового, але якось так обережненько, щоб, не дай Боже, не попрацювати чи взяти відповідальність на себе (у фейсбуках усі – “волонтери”, “воїни” і “часу на дрібниці немає”, а по факту – 200 дописів у КОЖНІЙ соцмережі, 20 срачів, 89 перекурів, 45 булочних, 20 дискотек, і так щодня, не покладаючи рук, не жаліючи свого здоров’я; а приїхати в умовний Мощун і вивезти хоча би 50 тачок, тут “нєту врємєні”, “єсть дєла, гдє я болєє ефєктівєн”, “я болєн”). У ЗСУ те ж саме: “це я робити не буду, бо важко”, “тут хай за мене хтось за безпеку відповідає”, бо ж “можуть посадити”, а так – “да, я військовий, і форма є, і пістоль, і відповідно ж і плюшки мені”… Ще є окрема категорія любителів грати в коротку, типу один раз приїхати, може, навіть інтенсивно попрацювати, на тому все: я – молодець, тепер 2 роки “заслуженого” відпочинку. На жаль, війна – це не про скільки можеш, а про скільки треба.
У нас новий підрозділ на новому місці, тому треба все: від засобів гігієни, одягу, матраців, до спецтранспорту, будматеріалів та інструментів. Але ми стоїмо тепер уже у відносній безпеці (завдяки зібраним, зокрема цією спільнотою, коштам на контейнери) і комфорті, тому пріоритет – схід і південь. Якщо маєте щось, що треба там, – віддавайте без вагань, ми – 2-га, 3-тя черги. Вкотре дякую усім за контейнери, Юлі й Насті – за гігієну, спорядження, допомогу в організації.
Важкі часи – такі ж і побажання. Визначтесь: де ви, хто ви і як ви. Якщо визначились, що ви тут, – допомагайте. Робіть усе в довгу, якісно і якомога більше. Якщо ви виконали ці два побажання, плануйте відпочинок і розрядку. Це мегаважливо, бо це – ресурс, щоб робити довго, якісно і багато. Завжди пам’ятайте, в які величні часи живемо і заради кого/чого все це робиться! Не забувайте про тих, хто вже визначився і, можливо, поліг у цій боротьбі. Дайте час і допоможіть “дозріти” тим, хто відстає. Приведіть до тями тих, хто розслабився і збавив оберти (звісно, якщо це не відпочинок нормального трудяги). Не розводьте срачі, якщо це не фан, відпочинок чи сублімація. Будьте чесними хоча б перед собою! Якщо страшно, то так і кажіть: “мені страшно, але я вмотивований, чи зможу робити те і те, навіть під страхом”. Усім нашої перемоги!
Ді, фанатка Б50 і студентка військового вишу
Саме бажання взяти в руки автомат і познайомило цю дівчину з Б50. Сталося це у перші місяці повномасштабного вторгнення: вона належала до тих, хто з 24-го оббивав пороги військкоматів і штабів ТрО, у цій тусовці зустріла майбутніх засновників нашої спільноти.
Замість сидіти й чекати свого часу дівчина вибрала волонтерити. Через певні обставини потрапити у військо не вдалося, тому кілька місяців вона присвятила підготовці та вступу у військовий виш.
– Моє життя наразі – безкінечне колесо навчань. Як майбутній офіцер я розумію, яка відповідальність лежить на командирах, і тому розвиваюсь в усіх напрямах військової справи. Зараз я займаюсь навчанням і тренуванням особового складу, потрібно постійно самій удосконалювати свої навички, знання і вміння.
До того ж організаційні питання ніхто не відміняв: там домовитись, там проєкт розписати, там узгодити, там розробити і затвердити графік і т.д. Робота дійсно складна, але вона мені подобається. Я розумію, що на цьому етапі, допоки є час, у мене є можливість підготувати майбутніх офіцерів для того, щоб вони згодом захищали нашу країну.
На мою думку, наші волонтери – захисники тилу. Люди, які можуть змінювати країну. Через повномасштабну війну сотні тисяч людей приєдналися до волонтерського руху. Я точно знаю: якби не волонтери, нам було би дуже важко. Волонтери як супергерої: потрібна маскувальна сітка – вони зроблять. Дістати дрон або пікап? Легко. Допомогти цивільному населенню у психологічному, юридичному, медичному або фізичному плані? Та запросто. Для волонтерів немає нічого неможливого. Волонтери стали частиною захисту нашої держави. Їхню допомогу важко переоцінити. Особисто у мене волонтери викликають повагу і вдячність за те, що вони роблять.
До Дня захисників і захисниць хочу побажати не забувати, заради чого ми все це робимо, як би важко не було. Бажаю стійкості, витривалості, мужності та твердості. Ми маємо зробити все, що в наших силах, аби майбутні покоління жили у вільній та незалежній країні.