Перша річниця Б50!

Б50 святкує свою першу річницю! І з цієї нагоди ми хочемо згадати, як усе починалося😊

У перші тижні повномасштабного вторгнення засновники спільноти зустрілися під стінами штабу ТрО із секретною адресою Б50 (звідси і пішла наша назва), а потім об’єднали резервістів та їхніх друзів навколо досягнення глобальної мети – ліквідації наслідків російського вторгнення.

Після деокупації Київщини, вже у квітні, активісти Б50 відвідали Ірпінь, Бучу, Гостомель, Ворзель, Бородянку, допомагали прибирати вулиці від наслідків бойових дій і нашестя «руського міра». Перша поїздка відбулася 6 квітня, тому саме сьогодні ми святкуємо день народження нашої спільноти😊

Відразу ми волонтерили в колаборації з місцевими адміністраціями, комунальними службами та іншими організаціями (наприклад, з ініціативою #SaveФОП, яка пізніше перетворилася в Толоку). А вже через півтори місяці після першого робочого виїзду Б50 повністю взяли на себе адміністрування поїздок – від пошуку тих, кому потрібна допомога, до забезпечення інвентарем волонтерів.

За рік організація виросла, визначалась з напрямами діяльності, найбільш актуальними для відбудови і розвитку країни, і старанно працює в рамках цих напрямів. Просимо вас долучатися до діяльності Б50 – фізично, інформаційно, матеріально!

Також хочемо трошки впасти в ностальгію і поділитися спогадами засновників і перших волонтерів Б50.

Олександр Крамаренко, засновник спільноти Б50, про те, як виникла ідея прибирати деокуповані міста, й організацію тестової поїздки:

Тоді, на початку квітня, ми тільки завершили проводити перший потік навчання поводження зі зброєю для ТРО та резервістів і шукали, чим ще можемо бути корисними. З Київської області якраз вийшли орки і моя дружина підказала, що можна їздити прибирати завали. Я склав список із 5 міст, почав продзвонювати, писати в телеграм/фейсбук.

Перша поїздка була в Ірпінь. Тестова, бо ми не знали, що там робити і як, але мали спробувати. Тим не менш, захотіло поїхати 20 людей! Я з собою взяв турнікет, джгути Есмарха, перекис водню – про всяк випадок. Хоча нам сказали, що там безпечно, що сапери все перевірили. 

Ми прибирали тоді центральні вулиці міста. У мене взагалі був рекорд – 31 000 кроків за день!

Перші поїздки ми організовували самостійно. Я просив людей взяти з собою воду / їжу, інструменти (якщо є). Там майже не було зв’язку, тому ми завжди рухалися колонами: виїжджали від Епіцентру на Братиславській, а хлопці приєднувалися за маршрутом.

Денис Герасимов, директор БФ «Б50 Волонтери», про походження назви організації:

Перший актив нашої волонтерської спільноти складали резервісти ТрО, які не змогли підписати контракт, але відчували необхідність щось робити для країни. Тоді Олександр Крамаренко запропонував організувати перші поїздки в Ірпінь. Щоб якось позначити себе в натовпі охочих допомагати, ми використали Б50 – лаконічну назву локації розташування ТрО, до якого всі належали. Назва доволі швидко прижилася, а трохи згодом ми з Олександром додали до цієї назви слово «волонтери» і таким чином у подальшому це стало назвою для спільноти.

А взагалі скорочене позначення ТрО «Б50» з’явилося у натовпі, якій стояв у черзі підписати контракт з територіальною обороною в лютому 2022 р. Ним ми позначали адресу штабу ТрО, наше місце зустрічі. Скоротили назву вулиці й номер будинку, щоб оминути згадку прямої адреси штабу, бо в той час у Києві масово працювали ворожі ДРГ.

Діана Найченко, одна з перших волонтерок Б50, про враження від стартових волонтерських поїздок:

Ми з самого-самого ранку їхали в Ірпінь, а було ще холодно. Скрізь були блокпости, поки документи перевірять, поки те, це. Ще було багато метушні від приймаючої сторони, це багато часу займало. 

Коли ми приїхали в Ірпінь, мені було дуже страшно: багато незнайомих людей, а я знала лише Сашка. І я біля нього: «Саша не відходь! Я не знаю, хто це, що це!».

Нас завели на якусь вулицю, у приватний сектор. Там був треш – купа скла, сміття. Усе це треба було прибирати. Нас попередили, що сапери могли щось пропустити, що це небезпечно, що потрібно бути дуже обачними. Спочатку я так і робила: дивилася майже кожну травинку. Потім втомилася і почала нормально, по-людськи махати цими граблями.

Я зрозуміла, що не хочу сидіти вдома. І десь із квітня почала кататися містами, селами і волонтерити. Ірпінь, Буча, Гостомель, Ворзель, Бородянка, Мощун…

Ось так усе починалося, а що було далі – ви вже знаєте)) Дякуємо волонтерам Б50 за цей рік, проведений разом! Дякуємо за вашу доброту, чуйність, допомогу! Любимо вас і цінуємо!