Тетяна Мазник

Будівництво – не жіноча справа, кажуть. Наша волонтерка Тетяна Мазник руйнує цей стереотип з 90-х. Будучи інженером вона проєктувала, зводила, ремонтувала…

Зараз накопичений досвід Тетяна переносить у координацію напряму виробництва окопних свічок. Волонтерка віртуозно будує команду, шліфує майстерність колег, закладаючи як фундамент регулярну особисту комунікацію.

В інтерв’ю з Тетяною Мазник у рубриці #героїБ50 читайте:

• що таке окопна свічка і навіщо вона на фронті;
• як працює напрям “Б50 Виробництво”, аби щотижня виготовляти понад 800 окопних свічок;
• що дозволяє Тетяні витримувати конкуренцію на ринку ремонтів осель.

– Таня, де Ви були 24 лютого? Як дізналися, що почалося широкомасштабне вторгнення рф в Україну?

– Подруга зателефонувала і сказала: “Ти чула?”. Я кажу: “Ні, а що сталося?”. Вона: “Бомблять!”. Декілька днів приходила в себе з думками, що це нереально, цього не може бути у ХХІ столітті! Усі передачі зупинилися, і навколо була лише війна-війна-війна. І ти розумієш, що починаєш падати в цю чорну діру.

Спочатку я подумала, що потрібно йти в Територіальну оборону) Чула в новинах про це. О 8-й ранку в понеділок закінчилась комендантська година, і я поїхала записуватися. А там кажуть: “Ні, вже немає потреби, всіх набрали”. Мені, чесно кажучи, хотілося плакати. Ну бо як? Я хочу допомагати, але нікому не потрібна.

Порадили піти в польову кухню навпроти. Тим, хто приходив реєструватися в ТрО, треба було чекати черги, формувати батальйони, й вони тусувалися на цій кухні.

– У ТрО Вам відмовили, а у волонтери тоді взяли?

– Я прийшла, а там уже мурашник. Мені кажуть: «Так, потрібні люди! Але приходьте вночі». І я думаю: «Яке щастя!» Бо вдень ти почуваєш себе якось легше – і на вулицю можна вийти, і з людьми поспілкуватися. А вночі реально страшно.

Спочатку там стояла польова кухня на 250 літрів, потім доставили ще дві по 200 літрів. Це дуже багато їжі, тому потрібно було працювати і вдень, і вночі. Ми годували 7-10 тисяч людей за добу – і ТрО, і мешканців, і лікарні, і госпіталі. Також було декілька мобільних точок на районі, куди возили їжу і роздавали. А скільки треба було підготовчих задач зробити – помити, почистити, закип’ятити воду, зробити чай, каву…

У квітні я пішла з польової кухні. Фронт уже був далеко. ТрО і солдатів тоді тут не було, не було контакту. А мені потрібно бути ближче до живих людей.

– Звідки Ви довідалися про «Б50 Волонтери» та як очолили напрям виробництва окопних свічок?

– У мене в друзях на фейсбуці є Денис Герасимов, директор «Б50 Волонтери». Дивлюся його пости – раз окопи рити запрошує, другий. Я спробувала, ще була в Бородянці, попрацювали на люках. Звичайно, я отримала те, за чим поїхала, – побачила весь цей жах наживо! Але відчула, що я 1-2 рази поїхала, і вже потрібно кликати масажиста, рятувати спину. Вирішила робити щось інше.

Тоді ж мені на очі потрапило оголошення про навчання – АК, тактика, такмед. Там я познайомилася з Сашком Крамаренком, іншим співзасновником організації. Ми розговорилися. Таке враження склалося, що давно знайомі були. Одного разу заговорили про окопи, що туди потрібні якісь окопні свічки. А Саша ж загоряється – треба робити!!! Через деякий час він поїхав з міста, але перед цим приніс мені всі матеріали для окопних свічок, щоб спробувати щось зробити. Воно лежало, лежало, і я подумала: а чому б не почати?

Полізла в ютуб, потроху розібралася, запропонувала подрузі Ірині. За перший раз ми зробили 24 свічки та були дуууже раді! Через деякий час до нас приєдналася ще одна моя подруга Оксана. Так ми почали збиратися у моїй квартирі та робити свічки. 

У травні в групі «Б50 Окопні свічки» було близько 40 людей, зараз уже понад 200. Дякуючи своїм дівчатам (Ірі, Оксані), їхній постійній підтримці, вдалося так почати й витримувати цей марафон. Без них я б довше розкачувалася.

– Як Ви пояснюєте людям, що таке та «окопна свічка»?

– Ось ти вдома, хочеш закип’ятити чайник, але в тебе немає електрики – що ти будеш робити? Включиш газ, поставиш чайник, зробиш чай. Окопна свічка – це те ж саме, що газова плита, тільки компактного розміру, для походів.

Завдання окопної свічки – бути максимально дешевою, щоб її можна було робити масово, тому що вона потрібна кожному військовому. Кожна людина хоче їсти й пити чай. Крім приготування їжі, окопна свічка – це ще й обігрів, сушка одягу, вогонь.

– Бачила нещодавно, що Ви встановили рекорд – зробили 870 окопних свічок за тиждень! Як працює напрям виробництва зараз? Хто допомагає творити ці досягнення?

– Ланцюжок волонтерів, який утворився за цей час. У різних районах Києва організовано пункти збору, посилки з матеріалами постійно надходять мені на НП. Волонтери постачають нам баночки, парафін, картон. Дівчат, які збирають матеріали, я в очі ніколи не бачила) Реклама у ФБ має сенс)

Далі весь тиждень волонтери готують заготовки свічок. Люди приходять до мене, забирають матеріали, приносять заготовки. Раніше на ранок понеділка в мене мало бути їх мінімум 100, щоб можна було заливати парафіном. Зараз ця планка значно зросла  – мінімум 1 000 заготовок.

Коли ми заливаємо свічки, до мене у квартиру приходять подруги Іра й Оксана. Це реально весь день на ногах! Бувало і до 4 ночі, і до 5, і до 6 працювали.

Крім цього, в мене є своє коло людей, які донатять гроші. Коли не вистачає чогось, я закуповую – парафін, скотчі, леза, що потрібно. Скидають гроші на закупку друзі по життю, друзі з фейсбуку, замовники… Я не соромлюсь писати у ФБ чи особисто в месенджери, розповідаю, чим займаюся, що зараз треба. 

Я відповідаю за заливку та логістику. Щоб усе прибуло і було готово до того часу, поки мені потрібно видавати це волонтерам. Комунікації по всіх цих каналах зв’язку, отримати посилку, отримати заготовку, просто поспілкуватися з людьми – це теж важливо. Дуже потрібен особистий контакт!

Зараз загалом працює десь 50 людей, крутить свічки десь 15. Ціна 1 свічки чисто по матеріалу – від 50 до 100 грн. Завдяки волонтерам виходить вартість 10-20 грн.

– Гаразд, от волонтери зробили заготовку, свічку залили, але як вона потім потрапляє до військових на передову?

– Просто так з фронту хлопці не напишуть. Кожну бригаду обслуговують якісь волонтери, організація, ще є родичі. Для того щоб свічка потрапила безпосередньо до бійця, приміром, під Херсоном, волонтер має довезти її до найближчого вільного населеного пункту і звідти наступні волонтери – привезти в частину.

Наприклад, постійно надсилає запити полк «Азов». Десь через місяць, як ми почали працювати, отримали від них перший запит. Це були надзвичайно великі об’єми тоді – по 50, по 300 на тиждень. А зараз вони приїздили забирали і 500, і 600, і 700 шт.

Певно, вже немає напряму, де б не було наших свічок. Це і білоруський напрям, і харківський, і краматорський, і одеський…

– Які наразі нагальні потреби є у вашого напряму?

– Найактуальніша потреба завжди – парафін, віск, свічки… Скільки б їх не привозили, завжди буде мало, бо парафін дуже швидко закінчується) 1 кг парафіну – це 5-10 свічок, залежно від розміру банки. У середньому ми переробляємо 50-70 кг парафіну за тиждень.

– Знаю, що вам надходять посилки з матеріалами не лише з Києва, а й з регіонів. Якісь сюрпризи в коробках знаходили?

– Я одного разу знайшла тушонку, також мило, шоколадки часто трапляються. Якось мені жінка принесла 2 пакети банок і каже «Я тут все помила, але є одна банка, яку Вам доведеться самій помити». Я відкриваю – а там ціла банка згущеного молока. Я сміялася, це було так неочікувано. Це ті дрібниці, які реально підіймають життєвий тонус. Це саме той зворотний зв’язок, який тримає на плаву!

– Окрім виробництва окопних свічок, Ви ще й працюєте. Як виходить суміщати?

– Робота займає десь 40 % часу, свічки – 60 %. Потроху звідти і звідти я виділяю час на відпочинок. Коли я почала займатися свічками, я була без роботи зовсім. А зараз час від часу потрібно бути на об’єкті.

– Знаю, що Ви уже 30 років працюєте самі на себе, допомагаєте людям робити ремонти. Чому саме таку спеціальність вибрали? Як зараз витримуєте конкуренцію з молоддю?

– 30 років на себе і 10 років у проєктному інституті! За фахом я інженер-будівельник. Для того щоб щось побудувати, архітектор має намалювати, а під це намальоване ти проєктуєш – який має бути фундамент, які стіни, які вікна, яка стіна опорна, які панелі перекриття, як закладена проводка.

Зараз я працюю як прораб і як дизайнер. У мене є бригада, з якою я разом багато років. У моїх проєктах найчастіше замовник і виконавці не бачаться зовсім, бо у них обох «підрядник» – я.

У ремонти я пішла в 90-ті роки, коли був обвал. Моя зарплата у проєктному інституті тоді складала 8 доларів на місяць. А тут мені знайомі запропонували: “Ось ми взяли квартиру, хочемо спробувати її зробити й  продавати”. Вони спробували, їм це все не зайшло, а я спробувала зробити ремонт і мені це зайшло! Бо я отримала 30 доларів за місяць, а не 8!

Можна сказати, що я – перфекціоністка в ремонтах, хоча в житті – ні. А в ремонтах має бути ідеальною кожна деталь! Коли я заходжу в квартиру, я оцінюю. Це професійний погляд, по-іншому вже ніяк)

У мене всі клієнти або хороші, або дуже хороші) Зазвичай, є декілька кіл. Буває, клієнти купують нову квартиру. Буває, ще одну кімнату потрібно зробити. Там затопили – потрібно виправити. І ось так, сарафанне радіо в дії) Дуже з багатьма клієнтами я продовжую дружити після виконання замовлення по 10-20-25 років.

З досвіду можу сказати, що десь 80 % людей не бачать кінцевого результату. У них немає просторового бачення: ось тут я хочу таку лампочку, а там повісити «циганський табір», а там ромбики, як у Пікассо… Тому я завжди намагаюся допомогти, навіть якщо мене не запрошують як дизайнера. Їду з ними на ринок вибирати шпалери, бо можуть купити що попало. А потім як з цим жити? Я безпосередньо зацікавлена, щоб був гарний кінцевий результат! Інколи я з ними, як з малими дітьми… Але за це отримую гроші.

Років 10 тому я брала 3-5 об’єктів одночасно. Зараз 1, можливо 2. Тому що й об’єми інші, і вимоги у замовників відрізняються. Крім того, я прекрасно розумію, що до кінця життя не зможу бути прорабом. Мені це невимовно цікаво. Але все-таки приходить нове покоління, потрібно і честь знати. Є ті, які хочуть працювати з досвідченим майстром, а є ті, кому потрібно дуже швидко зробити. І що б не зробив молодий спеціаліст, потім замовник прийде до мене і скаже: “Таня, виправ!”.

– Як перфекціоністка в ремонтах скажіть, якою через два роки нам вдасться збудувати Україну?

– Думаю, це буде дуже складний менталітет. Зараз багато диванних експертів, які нічого не роблять, а лише критикують президента, який знав, і не сказав нам, що буде війна. Через два роки ця проблема нікуди не дінеться!

Але те, що відбувається зараз із ЗСУ, з волонтерським рухом, той драйв, який зараз є, – це дуже круто. І для мене це – приємна несподіванка. Бо я мало вірила в якусь порядність, волю, силу духу людей. У козацький драйв, який саме Україні притаманний. Бо я думала, що цього всього вже немає. А воно прокинулося. У мене з’явилася іскорка, що тут ще не все втрачено.

Над інтерв’ю працювали:

• Координатор – Анна Норинська
• Інтерв’юер – Наталія Гринюк
• Транскрибатор – Альона Гогусь
• Редактор – Світлана Рудоквас