До другої річниці вторгнення росії на територію України в Гамбургу було презентовано експозицію проєкту “Chronicles of the Unknown Superheroes Ukrainians” від Б50. Мета цього проєкту – продемонструвати руйнівні наслідки війни та показати, як звичайні українці допомагають одне одному,  подякувати за стійкість і незламність духу учасникам нашої спільноти, які навіть під постійними ракетними обстрілами не полишають шляху волонтерства.

Відкриття виставки відбулось 23 лютого біля Меморіалу Святого Миколая (Mahnmal St. Nikolai) у центрі Гамбургу. На відкриття фотовиставки Меморіал запросив представників спільноти Б50, щоб вони поділилися з гостями події досвідом волонтерства під час війни. Представницями Б50 на відкритті стали наші активні волонтерки Юлія Горбасенко та Світлана Рудоквас.

ФОТО: Mahnmal St. Nikolai
ФОТО: Mahnmal St. Nikolai
ФОТО: Mahnmal St. Nikolai
ФОТО: HHLA

Ми дуже пишаємося роботою, яку провели Юлія та Світлана в Гамбургу. Їхній досвід, досвід людей, які щотижня допомагають розбирати зруйновані російськими обстрілами будинки на Київщині, був важливою складовою презентації виставки, він дав змогу передати розкриті в експозиції теми, доповнити їх особистими історіями, показати те, що переживають українці.

Далі пропонуємо дізнатись про враження дівчат від цієї події, досвіду представлення волонтерської спільноти закордоном та подорожі до Гамбургу.

Новий виклик

ЮЛІЯ: Я вважаю себе частиною спільноти Б50, яка вже майже 2 роки ліквідовує наслідки російського вторгнення. Ми маємо показувати світові, як виглядає вс*атий “руській мір” і що русня робить, коли приходить.

Спочатку я не хвилювалася.  Навпаки, було цікаво. Такий виклик собі – представляти українських волонтерів за межами України. Однак із наближенням поїздки наростало і хвилювання. Чи зможемо? Як сприймуть? Чи зрозуміють?

Волонтерство в Мощуні за тиждень до відкриття виставки 17.02.2024

Насамперед працювали над промовами, вчили презентації, думали над можливими питаннями та відповідями. Усе це мало бути англійською, тому довелось “оновити” словник. А ще продумати лук, відповідний до події та погоди. Хотілося, щоб Гамбург не лише почув нас, а й побачив, що ми лишаємося гарними попри жах, у якому живемо. І щоб це все вмістилося у невеличку валізу. Суто, мабуть, дівчаче бажання, дещо стерте, але не втрачене.

Писати промову було неважко. Мені є що сказати світові про нашу реальність. І я не хочу мовчати про злочини росіян, вчинені на території України.

Вірю, що говорячи, ми змусимо їх відповісти за скоєне. Це і мотивувало.

Збираємо тривожні валізки

СВІТЛАНА: Це був мій перший виїзд закордон за майже 2,5 роки. Було незвично збирати валізу, а не тривожний рюкзак, а також досить іронічно оформлювати страхування для виїзду з країни, в якій іде війна.

Їхали ми довго – 26 годин (сидячими потягами!) в одну сторону. Це була моя найдовша мандрівка за все життя, але виставка Б50 того вартувала )))

Київ
21.02.2024
Берлін
22.02.2024
Берлін
22.02.2024

У самому Гамбурзі було дивно не чути повітряних тривог, не зважати на комендантську годину і не відчувати війни… Було приємно бачити багато різних людей, які живуть виключно мирним життям – поспішають на роботу, ходять у магазин, гуляють набережною, п’ють каву, тримаються за руки. Неприємно було розуміти, що серед цих людей точно є росіяни – ми неодноразово чули характерну «рускую рєчь», у такі моменти я напружувалась, чекала від них чогось недоброго, але без своїх ракет і бомб вони не такі сміливі.

Надзвичайно красиві люди

ЮЛІЯ: Зранку ми побачили чисте, мирне місто. Широкими вулицями безтурботно йшли спокійні люди. Дивно було не бачити блокпостів, протитанкових їжаків і військових машин. 

Ми зайшли на територію Меморіалу і я побачила фото Світлани та своє на великих банерах. А потім – усіх тих, з ким щовихідних копаємо Мощун. Вау! Ми говоримо! Нас побачать! Виставка дозволила подивитися на волонтерство зі сторони… Це важлива, значна робота всіх, хто складає спільноту Б50. Так, роботи ще багато, і ми звикли. Але ми всі – молодці! А ще у Б50 надзвичайно красиві люди.

Коли я починала волонтерити в Б50, не думала, що ця робота буде так висвітлюватись. Сподівалась, що ще влітку 2022 війна закінчиться…

ФОТО: Mahnmal St. Nikolai
ФОТО: Mahnmal St. Nikolai

Мені в цілому сподобалась виставка. Фотографії класно поєднані із влучним текстом. Історії майже кожного господаря та волонтера теж. Це все так по-справжньому для мене. Я ж знаю, де і коли це знято, як це виникало. І дуже вдячна фотографам за відображення всього того, що робиться на локаціях під час прибирань. За справжніх нас, за передачу наших емоцій.

Звісно, дивно було побачити свої інтерв’ю в центрі Гамбурга 🙂 Ніяково було бачити, як люди зупинялися перед фотографіями і читали мої роздуми про війну, життя та волонтерство.

Колишній костел, в якому розміщено Меморіал, вразив. Це згоріла будівля, яка досі лишається красивою. З музею вийшло б непогане укриття. А із дзвіниці видно все місто!

Анонс волонтерських поїздок на вихідні: Мощун, Заворичі, Гамбург

СВІТЛАНА: У Гамбурзі ми представляли виставку, а також діяльність спільноти загалом. Спочатку дуже хвилювалися через цю почесну місію, але згодом заспокоїлись – ми добре знаємо матеріал (адже варимося у Б50 по півтора роки))), підтримували одна одну, німці зі свого боку були дуже привітними.

Урочисте відкриття виставки відбулось 23 лютого. Спочатку ми дали інтерв’ю місцевим ЗМІ та провели тур експозицією. Приблизно у той час ми вперше почули український гімн, зіграний на карильйоні Меморіалу, це було неймовірно, у мене аж мурашки по тілу побігли))) 

Юлія Горбасенко.
Промова на відкритті виставки.
23 лютого 2024
З гостями відкриття виставки.
23 лютого 2024
ФОТО: HHLA
Світлана Рудоквас.
Промова на відкритті виставки.
23 лютого 2024

Ми звернулися до гостей відкриття (серед яких були, зокрема, Генеральний консул України в Гамбурзі доктор Ірина Тибінка та віцемер Гамбурга Катаріна Фегебанк!) з промовами, у яких розповіли про нашу спільноту, власний досвід волонтерства і життя під час війни.

У наступні дні ми проводили для відвідувачів виставки невеликі екскурсії англійською мовою та відповідали на питання. Мене здивувало, як мало деякі люди знають про війну в Україні (наприклад, пара молодих португальців навіть не чула про Бучу)… Також неприємні було фрази типу «війна путіна»… Звичайно ж, ми дуже швидко розвінчували міф про «війну путіна», адже руйнування, показані на наших світлинах, спричинив не один путін. Виходить, займалися контрпропагандою))

Крім екскурсій, 25 лютого ми дали інтерв’ю Карлі, представниці Меморіалу, та поділились історіями з волонтерства. Ми спілкувалися з Карлою на фоні наших банерів, а також у ліфті, який підняв нас на саму верхівку Меморіалу. Було дуже холодно, але дуже красиво!

Проведення екскурсії
для відвідувачів.
25 лютого 2024
ФОТО: Mahnmal St. Nikolai
Речі з волонтерства про які розповідали на презентації.
26 лютого 2024
Презентація про роботу
спільноти Б50
26 лютого 2024

26 лютого ми провели презентацію, присвячену роботі спільноти Б50, розповіли про різні проєкти організації та наші досягнення. Потім у невимушеній атмосфері відповідали на питання, описували власне життя під час війни, ділились особистим.

Попри те, що неукраїнці до кінця не розуміють нас, українців, у питанні війни (як на мене, не усвідомлюють масштаби трагедії), загалом у нас лишилися хороші враження від спілкування з місцевими і туристами. Нас тепло приймали, усі були уважними і товариськими, цікавилися виставкою і пропонували допомогу.

Willkommen in Hamburg

ЮЛІЯ: Увечері за день до відкриття виставки нас гостинно зустрів на вокзалі Хендрік,  допоміг заселитися в готель, вручив квитки на місцевий транспорт, а також відповів на інші питання, які цікавили новеньких у місті. Зранку він повернувся, щоб провести нас до Меморіалу та познайомити з іншими членами команди, яка приймала виставку – Катею та Карлою, зокрема. Можу сказати, що всі, з ким нам довелось співпрацювати у Гамбургу, були надзвичайно доброзичливими.

Відчувалось, що ці люди турбуються про нас і наш комфорт. Після інтерв’ю Карла пригостила нас гарячим чаєм, бо ми змерзли. Хендрік був поруч і підтримував на екскурсіях, які ми проводили виставкою, та під час презентації. Олексій, наш перекладач, дуже сприяв зменшенню мовного бар’єру та побудові легкої атмосфери під час спілкування.

Наше перебування у Німеччині закінчилося неформальною вечерею у колі працівників Меморіалу, спонсорів виставки та перекладача. 

Думаю, найсильніше враження складають саме особисті історії. Як Світлана водить малих у сховище, як дівчата носять цеглу, як ми справляємося зі щоденним стресом та не втрачаємо надії. Після промов до нас підходили люди, питали, як можна долучитися до діяльності Б50, чи можна приїхати в Україну влітку, щоб волонтерити з нами, наскільки це небезпечно зараз.

Конфліктів з “місцевими” росіянами ми не мали. Ми бачили їх. Вони чули нас. Бо ні я, ні Світлана не планували мовчати чи ховатися. Але, певно, від нас ішов якийсь особливий вайб, що змушував їх триматися подалі. Щодо німців, то їхнє ставлення було дуже доброзичливим.

Марш через Гамбург

СВІТЛАНА: Ми провели у Гамбургу 4 дні і багато встигли. Крім волотерсько-робочих моментів, ми мали можливість побути туристами і погуляти містом. Гамбург красивий, цікавий, живий.

Ми з Юлею багато гуляли у вільний час. Найбільше мені сподобалася набережна, центр міста і Меморіал Святого Миколая, де розмістилися наші світлини.

Також відвідали екскурсію, проведену нашим перекладачем Олексієм. Мені запам’яталися його слова, сказані у Меморіалі (який розбомбили улітку 1943 року): «Історична закономірність: війна завжди повертається у країну, яка її розпочала». Я з нетерпінням чекаю, поки ця закономірність спрацює в цій війні…

Також нам дозволили піднятися на  дзвіницю костелу і спробувати свої сили на карильйоні, Юля навіть зіграла гімн (з допомогою професійного музиканта).

Особливо запам’ятався марш 24 лютого на підтримку України до якого ми з Юлею долучилися. Це було вражаюче видовище – тисячі людей несли жовто-блакитні прапори, антивоєнні плакати й вигукували, зокрема, «Слава Україні». 24 лютого. Дуже багато українців та європейців вийшли підтримати Україну у другу річницю повномасштабного вторгнення. Плакати з закликами зупинити війну, дати Україні зброю, люди різних національностей і різного віку, діти, загорнуті в жовто-блакитні прапори, довжелезна колона мітингувальників – від цієї картини у нас навернулися сльози…

Також вразила акція, проведена 24 лютого біля ратуші. На площі поруч були розставлені плакати з інформацією та фотографіями дітей, убитих росією за ці два роки. Смерть однієї дитини – вже забагато, а смерть десятків, сотень дітей ми, мабуть, ніколи не відплачемо… Попри те, що картина була важкою, ця акція – мегаважлива, вона (як і виставка Б50) показує жахливі наслідки війни і нагадує всьому світу, хто наш ворог…

Хроніки двох супергероїнь волонтерок

ЮЛІЯ: Хотілося б, щоб виставку й українців зрозуміли… Виставка проходить у досить відвідуваній локації. Тож маємо надію, що однодумців у нас з’явиться багато.

Світ продовжує жити. На жаль, це насамперед наша війна. І від нас залежить, як вона скінчиться і що буде тут далі. 

Ця подорож була для нас обох корисною. Ми тепер вміємо розповідати про Мощун та наслідки російського вторгнення англійською мовою. З кожною такою поїздкою ми впевненіше говоримо з трибуни. Точніше і влучніше доносимо свої меседжі до іноземців. Думаю, і Світлана, і я довели собі, що ми можемо більше, ніж нам здається. І я вкотре впевнилась, що у спільноті Б50 неймовірні люди.

Звісно, такі речі, як виставка про волонтерів, потрібні. Таким чином ми боремося з російською пропагандою, нагадуємо іншим країнам, що війна триває, показуємо, що українці борються, що в нас варто вірити і підтримувати. Сподіваюсь, нові волонтери-іноземці також долучаться так чи інакше.

Хочу подякувати нашим німецьким партнерам за гостинний прийом нас та виставки у Гамбургу на такій влучній локації. А ще за турботу про нас у незнайомому місті. За тепло та щирість. Особисто мені такі прояви дозволяють не опускати руки і продовжувати робити те, що робить наша спільнота. Легше не втратити надію, коли знаєш, що ще комусь не байдуже.